Звернувшись до Нелі, у мене не було критичної ситуації.
У мене були поступові запити. Я переконана: не потрібно чекати крайнього стану, коли вже все валиться. Варто звертатися по допомогу тоді, коли відчуваєш, що заплуталася і справді потребуєш наставника.
Мої запити були різні:
• нерозуміння Бога у втраті мами й дитини;
• образа на Бога;
• непрощення, самоосуд і самобичування за гріхи перед мамою;
• отруйні спогади з дитинства;
• страх перед сценою;
• образа на християн, які поводяться нечесно;
• шопоголізм;
• залежність від солодкого та переїдання;
• заздрість щодо лідерства інших;
• як відкрито йти на розмову з людьми, які завдали болю;
• побудова стосунків з дітьми;
• небажання читати Біблію і молитися;
• залежність від соціальних мереж;
• роздратування у стосунках із чоловіком і дітьми.
Глобально – я хотіла розібратися з усіма болями свого життя.
Мені подобається підхід Нелі тим, що вона духовний наставник і водночас психолог. Вона розуміє людину і на духовному, і на душевному рівні. Мені було цінно, що вона вислуховувала і не засуджувала, не тиснула почуттям провини, як це інколи буває. Вона має дар так підвести до істини, що ти сам починаєш бачити, де був неправий.
Особливо глибоко ми працювали над темою втрати двох дітей на сьомому місяці вагітності у різний період часу. Це питання довго мене тригерило. Також – над нерозумінням Божого плану у смерті мами від раку. У мене було багато непрощення до себе, я звинувачувала себе, що не долюбила, не додала уваги, не приділила достатньо якісного часу.
Неля запропонувала написати листа – перерахувати, що я зробила для мами, а що не встигла. І через це я побачила, що зробила значно більше доброго, ніж дозволяла собі визнавати. Ми молилися, каялися там, де потрібно було, і я навчилася відпускати. Бо диявол часто намагається загнати нас у пастку думок і постійного самозвинувачення.
У моєму характері є риса, над якою я працюю: з рідними, де не відчуваю загрози, можу робити зауваження без любові й смирення. А зі сторонніми людьми, навпаки, боюся говорити, коли мене образили.
Завдяки Нелі я вчуся вдома говорити з лагідністю і любов’ю, а зі сторонніми людьми – готувати серце і відкрито ділитися болем, який мені заподіяли.
Я вчуся не закриватися, не носити біль роками, як робила раніше.
Вчуся говорити людям про їхній гріх – це було найважче. А коли люди не змінюються, вчуся молитися за них і віддавати їх у Божі руки.
Я переконалася: кожному з нас потрібні люди, які можуть наставляти і направляти.
